Якось зранку після Міжнародного дня жінок президент Янукович сидів на роботі, гортав свій улюблений КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ із усіма змінами та доповненнями, і час від часу прикладався до пляшки СЛАВУТИЧА із політично правильною синьою етикеткою. Після свята настрій був ніякий.

   - Малолєтки до шістнадцяти підлягають відповідальності лише за умисне вбивство, стаття 115, ага, ну правильно, - Вітя через силу ковтав гірку рідину і закусював льодяниками, що дістались від попередника, - далі, задоволення пристрасті неприродним способом, це мінет тобто? от же ж мова дебільна, ну так би собі і писали – мінет! Олє, олє… Ладно, далі, ага, ось іще за грабіж, стаття 186, так-так…

   Виплюнувши чергову цукерку, яка виявилася простроченою і навіть відгонила пліснявою, президент набрав свого штатного юриста міського голову Леоніда Михайловича Чернівецького, колишнього районного прокурора. У мерії не відповідали, тоді Вітя подзвонив голові додому.

   - Марсіянин, підйом! – закричав президент. – А ну бігом на роботу, дороги мести! Квіти учора всім роздав?

   - Вікторе Андрійовичу, Ви? – сонно відізвався Чернівецький. – Що зранку не спиться?

   - У тебе, Льоньчик, теж голова бо-бо? – співчутливо спитав Янукович. – Це, по ходу, новий  президент дзвонить, Вітя Янукович!

   - А чого українською балакаєте? – підозріло спитав Чернівецький. – Що ж тоді із руською державною, невже виборців надурили? Як же це так?

   - Як же, як же! - розізлився голова держави. - Х…як же! Не мороч цей, краще скажи як прокурор, що за мульки у твоїх законах? За вбивство - 7 років, а по моїй, тобто той, по сто вісімдесят шостій - аж 8? Хіба це справедливо?

   - А за копійчану розтрату штраф у 50 неоподаткованих мінімумів - нормально? – глухо спитав київський голова і відключився. 

   Задумливо постукавши по апарату, Янукович доторкнувся до голови (біль не минав) і набрав свого ненависного друга, почесного президента київського футбольного клубу ДИНАМО Григорія Суркіса.

   - Чуєш, Грицю, – сказав Янукович, – як президент президенту, вже твоє пиво зовсім не той, гірке як оцет! Виправляйся, а то на САРМАТ перейду!

   - Ще на ОБОЛОНЬ перейди, взагалі бензином тхне! – уїдливо порадив Суркіс. - Розливне треба пити!

   - Олє-олє, ШАХТАР - чемпіон! – мстивим тоном відповів Янукович. – Повчи ученого!.

   Після розмови із другом-ворогом настрій у президента трохи поліпшився. Задумливо розглянувши на столі фантик з написом ЗРОБЛЕНО В ТУРЦІЇ, Віктя змів бридкі солодощі на килим і вже допивав пляшку, як тут зателефонувала незамінна голова прес-служби Ганна Герман.

   - Вікторе Федоровичу, таке діло, – стурбовано сказала секретарка, – один турок вирішив через наше генконсульство у Стамбулі привітати свою українську дружину, тож консул питає, чи можна?

   - Чуєш, Галю, чи як там тебе, Аня! – зітхнув Янукович так, що засипаний фантиками килим зашарудів на весь будинок. – Щоб запам’ятала, турків я ніколи не любив! Натівці кляті, ще й до наших дівчат чіплятися? Про цукерки вже мовчу…

   - Ага, ну, так і передам, - секретарка вже майже поклала слухавку, – уявляєте, з ракетницею приперся, фейерверк влаштувати! 8 березня ще коли почали відзначати, а цей прокинувся! До речі, судимий за грабіж, ось його наші і вигнали за море…

   - Судимий, кажеш? – після довгої паузи президент махнув рукою. – Взагалі фейерверк, це по-чоловічому, хай лупасить! Крім того, знаєш, з НАТО теж не варто особливо заїдатися…

   Не пройшло і хвилини, як телефон знову задзвонив.

   - Уявляєш, Вітю? – голос у секретарки був сумний. – Не буду навіть коментувати… застрелили хлопця, турецька мєнтовка. Ракетницю за пістолет Макарова прийняли - мабуть, з похмілля поплутали. Дружина просто в шоці.

   - Привітав один, – Янукович сплюнув, – шкода малого! Нє, все ж таки НАТО нам не надо! Поїхали кудись, той, може до Шевченка квіти покладемо, а то голова просто розламується…