Якось  президент України Вітя Ющенко разом із своєю американською дружиною відправилися на Майдан Незалежності – фотатися біля найвищої у Європі новорічної ялинки. Була глупа ніч, бутіки давно зачинилися (лише за ГЛОБУСОМ привітно сяяла реклама МАКДОНАЛЬДЗА), Хрещатиком безшумно проносилися запізнілі авта. Кружляючи у морозному повітрі, великі лапаті сніжинки вкривали білою мороссю високу башту Будинку профспілок з годинником, спадали на гостре вістря ангельського меча, а на землі, пекучій від глобального потепління, швидко танули. Через те у всьому центрі Києва під ногами і колесами чвакала неприємна жижа, і легкі не по сезону президентські черевики з італійської лайки промокли наскрізь.

   - Неподобство, - вирішив Вітя. Діставши з кишені покоцану МОТОРОЛУ, він витягнув довжелезну антену і з третьої спроби набрав свого духовного друга столичного голову Леоніда Михайловича Чернівецького, на прізвисько Льоня Космос.

   - Агов, марсіянин! – крикнув Ющенко. – Ти цей, коли сніг почнеш прибирати?

   - Сніг? – ледь чутно відізвався Черновецький.

   - Сніг, сніг! До ялинки не дійду! – поскаржився Ющенко.

   - Хто це? – ще тихіше спитав Чернівецький.

   - Тобто? – не зрозумів Ющенко. – Це ж я, твій друг Вітя Ющенко. На хвилиночку, третій президент України, майбутній четвертий!

   - Дуже шкода, але Ви помилилися номером! – позіхнувши, Чернівецький відключився, пішли короткі гудки.

   - Помилився номером, - повторив Ющенко і натиснувши на відбій, раптом засумував. – Ніхто вже в мене не вірить...

   Під ялинкою було тихо, тільки на мармурових сходах прогрівав мотор 600-й МЕРСЕДЕС з кіровоградськими номерами. Поруч із тачкою тупцяв для зігріву міцний хлопець у шкірянці, ховаючи від снігу під пахвою ділову теку.

   - Агов, хлопче! - крикнув Ющенко, витягаючи з-за пазухи цифровика. – Тут нам цей, треба тільки натиснути, як, зможеш?

   Перезирнувшись з водієм, хлопець переклав теку під ліву пахву, мовчки підійшов до пари, узяв фотокамеру і, особливо не цілячись, натиснув на спуск. Зробивши справу, він зібрався було йти, але вглядівся в обличчя голови держави і одразу пригальмував.

   - О-па, Віктор Андрійович! – широко посміхаючись, сказав хлопець. - Сли, чувак, по ходу, послуга за послугу, не в падлу будь! Автограф даси?

   - Ба, пізнають ще! - серце президента розтало і він радісно озирнувся на дружину, яка борсалася у сірій каламуті. – А хто казав, рейтинг мінус один, га? Ну, і де у тебе тут розписатися?

   - Ось туточки, внизу! - хлопець у шкірянці з готовністю протягнув президенту дешеву самописку, розкрив папку і озирнувшись на завмерлого водія, показав тому великий палець.

   Подувши на замерзлу самописку, Віктор Андрійович вже хотів поставити закарючку, аж тут нарешті підгребла Кет і підозріло огледіла нахабного фотографа.

   - О, май дарлинг! – мружачи очі, сказала америкоска. – Ти, бачу, знову щось пишеш, пишеш ол тайм, енібоді. А рід зе текст, ну, читати, читати папір, ноу? Вирок собі підпишеш, ріеллі, колись, так!

   Зітхнувши, Ющенко начепив на носа плюсові окуляри і підніс папір до очей.

   - Так, генеральному прокурору України, – вдумливо прочитав Ющенко, акуратно струшуючи з окулярів мокрий сніг, - клопотання! Я, ну типу президент, підписуюсь на відзнаку конкретного пацана Віті Лози, ага, тезка, вже цікаво, і прізвище таке знайоме...

   - Хана! – сказав до себе водій і, висунувшись з дверей, заволав. – Твою ж мать, Вітьок, рулимо, мені ще до Турчинова на нічну!

   - Відпочиває твій Турчинов! – відмахнувшись, хлопець уважно подивився на наївного голову держави. - Ти, Андрійович, мого брата повинен добре знати, він у БІНГО лабає на гітарі.

   - Точно-точно, Юрій Лоза! - зрадів президент і, знявши окуляри, тихо заспівав:

НА МАЛЕНЬКОМ ПЛОТУ

СКВОЗЬ БУРИ, ДОЖДЬ И ГРОЗЫ,

ВЗЯВ ТОЛЬКО СНЫ И ГРЕЗЫ

И ДЕТСКУЮ МЕЧТУ,

Я ТИХО УПЛЫВУ...

   - Коротше, чувак! - нетерпляче перебив президента замерзлий хлопець, - ти це, давай роздупляйся швидше, бо людині зранку на розвод.

   - Ага, ну так-так, звичайно! - Ющенко знову надів окуляри і продовжив вивчати документа, - отож, за чисту перемогу над міжнародним бракон`єрством і у зв`язку з європейсько-католицьким різдвом нагородити пацана золотою зіркою Героя, а за два гранатомети Муха на горищі йому, тобто Віті Лозі, насправді ніхрєна невідомо, хай сусідів спитають. А що то, я не зрозумів, на горищі, які гранатомети?

   - То таке! – хлопець ще раз махнув рукою, при цьому під курткою щось блиснуло. – Мєнтовська провокація, Луценко підкинув!

   - Цей може! – розмашисто підписавшись, Ющенко віддав папірець і лагідно посміхнувся. – Ладно, гуляй, сьогодні я добрий.

   Радий хлопець побіг до машини, а сідаючи, ще раз махнув президенту рукою. Раптом Віктору Андрійовичу здалося, що з-під шкіряної куртки виглядає знайомий білосніжний значок Блоку Юлії Тимошенко з червоним сердечком. Але часу роздивитися не було: забризкавши нашу парочку грязюкою, 600-й швидко зник у напрямі Європейської площі.

   - Примариться ж таке! – пробурмотів Ющенко.