Якось на світлі зимові свята президент України Вітя Ющенко стояв у себе в кабінеті біля нарядженої ялинки і розгрібав
чергову партію подарунків, що надійшли до його всесвітньовідомого благодійного фонду УКРАЇНА-3000. Прислані цукерки президент чіпляв собі на ялинку,
банківські квитанції на грошові перерахування калічним дітям складав у сейф, а
чеки на пред’явника безжально рвав і товк ногами, через що вся долівка скоро була
засипана дрібними, як сніжинки за вікном, білими клаптиками.
- Корупції в
країні – ні, ні, ні! – виспівував Ющенко на мотив радянського суперхіта часів
застою у виконанні народної артистки Молдови Софії Ротару, - благополуччю
кожної дитини – так, так, так!
Коли потомлений
президент зрештою присів перепочити за письмовий стіл, раптом зателефонувала
голова президентського секретаріату Віра Ульянченко.
- Не заважаю? –
тремтячим голосом спитала Віра.
- Вірка, скільки
ще треба клятих мільярдів для сиріт, тобто той, для децепешників? –
роздратовано спитав Ющенко, струшуючи з костюма білі клаптики. – Вже ж у тому
році все зібрали! Чи у позатому?
- Вікторе
Андрійовичу, він мене виганяє! – заплакала у слухавку секретарка. – Каже, на
шпильках не ходи, килим порвеш! За що мені це?
- Який килим? –
не зрозумів Ющенко. – Хто кого виганяє?
- Ну цей, з
автобази, з льодяниками! – секретарка почала заспокоюватися. – Каже, типу, тут
вже все його…
Виявилося, що
звільнити досвідчену секретарку грозився майбутній президент України Віктор
Федорович Янукович, який зранку товкся у приймальні.
- Наказав, щоб
після виборів одразу писала заяву! – пояснила секретарка. – Ви там, я не знаю,
сьогодні вже якось його чи прийміть, чи що!
- Уже
розігнався! – ухильно відповів Ющенко і перейшов на офіційний тон. – Я не
зрозумів, ти там по сиротах розібралася?
- Красиво з`їхав
один! – відзначила Віра, голос її знову затремтів. – Одразу сироти, аля-маля!
Отак, значить, Ви, пане президент, з єдиною вірною Вам людиною?
- Чого з`їхав,
зовсім не з`їхав! – почав виправдовуватися Віктор Андрійович. – Їй-бо, з тим
шоферюгою я ще побалакаю як чоловік з чоловіком! Але ти ж знаєш, спершу мене завжди
хвилюють хворі діти! Рак, менінгіт, ДЦП...
- А яким боком я
до дітей? – здивувалася Віра. – Це ж Ваша мерія їм землю не дає. І взагалі,
якщо я вже не при ділах, хай тепер дітьми переймається Ваша дружина! Хто
зрештою президент УКРАЇНИ, я чи вона?
Секретарка
злісно кинула слухавку. Подумавши, Ющенко дістав казенну МОТОРОЛУ старого
зразку і, витягнувши залізну 25-сантиметрову антенну, з першої ж спроби набрав
свого духовного друга київського мера Леоніда Михайловича Чернівецького.
- Агов,
марсіянин, з Новим роком! – крикнув Ющенко. – Ти коли моїй дружині землю даси?
- На Марсі? –
спитав Чернівецький.
- Та ні, чому,
тут, у Києві! – не оцінив мерського гумору президент. – Точніше, у Феофанії! По
ходу, нагадаю, Катя там безкоштовну клініку планує для сиріт, тобто для цих,
для децепешників!
- Отже, у Феофанії?
Круто, круто! – замислився мер. – До речі, а хто на проводі?
- Не впізнав? –
розвеселився президент. - Так це ж я, твій друг Вітя Ющенко!
- На Марсі можу,
у Києві ні! – після паузи сказав Чернівецький. – Пробач, Вітя, у мене тут
виборці…
Сплюнувши,
Ющенко відключився і після довгих роздумів набрав таки свою улюблену
американську дружину Катю (Кет) Ющенко.
- Мила моя! –
обережно почав голова держави, – я з приводу дітей!
- Уот? –
перепитала Кет. – Уот діти, чиї діти?
- Ну, я не наших
з тобою маю на увазі! – уточнив Ющенко. – Я про тих, інших!
- Хей, бой, маєш
кого на стороні? – Кет підвищила голос. – Енд хау лонг, тобто як давно?
- Ноу, ноу,
нікого на стороні! – сполошився Ющенко. - Просто ти уточни, скільки ще нам
треба долярів для цієї, як ти казала, лікарні майбутнього? Я так порахував, що
десять клінік вже можна було збудувати. І до речі, скільки ти вже витратила у
тому році?
- А кого хвилює,
скільки я витратила? – поцікавилася Кет.
- Ну, кого, -
президент нервово засувався у м`якому кріслі, – виборців, припустимо!
- У тебе ще є якісь
виборці? – здивувалася дружина.
Президент мовчки
поклав слухавку. У цей час до кабінету увійшла прибиральниця і, косо зиркнувши
на Віктора Андрійовича, почала акуратно змітати докупи розірвані чеки.
