Якось на Пасху президент України Вітя Янукович вирішив відірватися по повній програмі, як конкретний пацан. Затарившись пивом, Вітя заникався до свого шикарного межигірського палацу над Київським морем, скрутив духмяну цигарочку і вже опівдні сидів нормально укурений у своїй шикарній президентській рубці-світлиці, втикав на величезну плазму поруч із холодильником і на всіх вітрилах упливав у далеку-далеку даль.

   - Сину мій, проведи це свято світло і благолєпно, - нахмуривши брові віщав навздогін з плазмового екрану його святєйшество патріарх Володимир, - пива не пий, бо ще 1000 років тому преподобний монах-візантієць Феодор Студит казав, приборкай тіло, щоб померти для гріха і жити лише для Бога…

   Оце в десяточку, подумав Вітя, без пива уранці точно здохнеш. Аж тут патріарх наче почув богопротивні думки.

   - Траву теж не кури! – святий отець скосив очі на кораблика і осудливо похитав головою. - Пам’ятай, саме цього дня маєш шанс вчасно загальмувати, а потім хоч раз повестися правильно, чесно і корисно для народу, ще й звідаєш від цього задоволення.

   Але наш Вітя лише весело всміхнувся. Як можна гальмувати з такого розгону, думав він. І хто б ще казав - якийсь дохлий монах! Бля, коли ж ото ми покинемо слухати Захід, чи своїх мізків нема?

   Вітя перемкнув канал і раптом закліпав очима, зачудувався. У трансляції наживо з печерської Лаври він угледів себе самого разом із донецьким прем’єром Азаровим, руським шпигуном міністром оборони Саламатіним та іншими зрадливими корєшманами у колі сивих пенсіонерок в квітчастих хусточках. Точно як межигірський оригінал, Вітя Янукович-2 по-дурному жартував і голосно іржав із своїх жартів, а корєша непевно посміхались, еротично тислись до кремезних мєнтів і взагалі намагались триматься подалі від тупого народу.

   Глюки уже, вирішив пацан. Він вирубив плазму, вихилив останню БАЛТИКУ з холодильника, і в голові швидко проясніло. Президент раптом згадав, що завчасно відправив на свято свого придбаного у Японії кібердвійника*, оце його зараз тут і транслюють. Вітя зітхнув, замислився. Треба, в натурі, хоч самому людей привітати, вирішив він. Спотикаючись на розкиданій по підлозі пивній тарі, голова держави відшукав ноута, упав на софу і почав набирати текст для святкового бігборду.

   - ХРИСТОС ВОСКРЕС вже було, - клацаючи мишкою, бурмотів Вітя, - можна ВОІСТИНУ ВОСКРЕС, а в дужках – ЯНУКОВИЧ. Чи ще коротше - ВОІСТИНУ! ЯНУКОВИЧ. Неясно, що саме воістину… А може, ДОРОГІ ВИБОРЦІ, ХРИСТОС ЖИВИЙ! чи навіть ХРИСТОС ВІЧНО ЖИВИЙ! І внизу – ЯНУКОВИЧ. Знов хєрня, це ж начебто Ленін вічно живий був, папараці знову плагіат пришиють...

   Аж раптом здалося Віті, що біля холодильника майнула людська тінь. Він підозріло роззирнувся, але ж, звичайно, нікого ніде не було, одна дивина – у кімнаті надто швидко темніло і домовий комп автоматично увімкнув м`які нічні плафони. Проганяючи видіння, Вітя трусонув головою, поліз до холодильника за новою порцією трави і раптом запас на полиці цілу упаковку БАЛТИКИ, хоча начебто все уже було випито. Заплющивши очі, чувак машинально приговорив і цю, а коли знову відкрив двері, на тій же полиці виявив ще одну упаковку, прямо як у тій дитячій казочці про нерозмінного п’ятака. Президент здрейфив. Він обережно причинив холодильника, узявся рахувати собі пульс, та на тисячі збився і почав все спочатку.

   Тут за спиною дзенькнуло, плафони згасли, а за стінами почувсь незрозумілий шум. Вітя вмить озирнувся - порожні банки-пляшки кудись щезли разом із недокуреним косячком. Підібравшись до вікна, визирнув назовні - уже світало, по тихій президентській затоці крапав веселий ранковий дощ, а під стінами палацу купа охоронців нахабно обсіла екологічно чистий пірс з безцінної віденської сосни і, відклавши автомати, дудлила пиво разом із незнайомою чи то двірничкою, чи прибиральницею у синій зеківській робі. Побачивши президента, новенька недобре посміхнулася і скочила з місця. Кинувши недопиту пляшку у своє зачухане двірницьке відро, вона витягла надірваний конверт із печаткою МЗС і, привітно помахавши ним над головою, почухала у невідомому напрямі.

   Отут Вітя і вкурив - ніяка це не двірничка і не прибиральниця, а його головна президентська врагиня, відома міжнародна злодійка Юля Володимирівна Тимошенко. У пацана впало серце. Бігом до холодильника, відкрива потаємне дно – а там порожнеча, без сліду загув увесь запас ароматної травки-афганки з високих-превисоких кандагарських полів, що його спеціально до свята прислав дипломатичною поштою колишній прокурор, а нині київський голова Леонід Михайлович Чернівецький, на прізвисько Льоня Космос.

   Ясна річ, Вітя негайно вхопив свою шикарну президентську мобілу і набрав клятого постачальника по роумінгу.

   - Гуляєм, прокуратура? – здалечку почав він. – Як водичка, як справи?

   - Хто гуляє? – здивувався Космос, який уже третій рік безрезультатно лікувався від наркозалежності купанням у Мертвому морі, що навколо святого міста Єрусалима. – Які справи? Вибачаюсь, Вікторе Федоровичу, у мене зараз процедури…

   - А щоб ти втопився там уже, голова сраний! – Вітя розсердився. – Кого, бля, твої жеки на роботу беруть? ЄВРО на носі, а тут усякий кримінал по квартирах шурує, у холодильнику не можна нічого залишити!

   - Це точно, – Космос замислився, – а Вас, Федоровичу, мабуть, вставило уже? Дивіться, за раз усе не скурюйте, бо погано буде!

   Президент мовчки відключився. Він раптом згадав, що Юльку не так давно посадили за державну зраду із російським прем`єром, і напряму зателефонував до Качанівської жіночої зони суворого режиму № 54 у Харкові, де та відбувала заслужене покарання. Головний наглядач побожився, що злодійка на місці, ще й поплакався на непокірну. Виявляється, ще прем`єркою Тимошенко замовила тут двісті тисяч антигрипозних пов`язок і досі за них не розрахувалась, а коли вже у цьому році керівництво колонії в рахунок боргу запропонувало бранці сісти за шиття, тупо усіх обматюкала.

   - Так-так, і що саме казала, які слова? – Янукович дуже зацікавився.

   Наглядач зам`явся.

   - Сказала, посаджу того п…са, хай він і шиє!

   - Якого п…са? – Янукович почервонів. – Ага, ладно, ти той, харє уже клепати всяке ганчір`я, на шапки переходь, зима скоро. А пов`язки видавайте відвідувачам, бо тхне гірше ніж у нашій Лукьянівці.

   - Усе від парфумів, - відмазався вертухай, - зона ж, по ходу, жіноча! До речі, Федоровичу, тут до Юльки через паркан чоловіки шастають, то може, підкинете грошенят на електродріт, хоча б вольт на 220-250?

   - Ви там зовсім охєрєлі, - сказав президент крізь зуби, - народ током бити! З якою метою шастають?

   Виявилось, адвокат Власенко через паркан підігнав своїй підзахисній з десяток свіжих святкових пасок. Вітя тільки сплюнув.

   - Годуй нормально, щоб не лазили. Тим більше на свято!

   - Яке свято? – вертухай здивувався. – Пасха давно закінчилася, до ЄВРО нічого такого уже не буде!

   - Тобто як закінчилася?

   Кинувши телефона, Янукович врубив ПЕРШИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ – дійсно, рапортували про успішне завершення президентським двійником усіх офіційних пасхальних заходів. Повернувшись до ноута, Янукович витер набрані слогани, залишилось тільки одне слово ЯНУКОВИЧ. Недовго думаючи, він приписав ВІЧНО ЖИВИЙ, скинув електронкою у виборчий штаб, а потім про всяк випадок ще раз перевірив схованку. Мабуть, незважаючи на пораду постачальника, усю траву таки було скурено за раз…

   Зітхнувши, президент повернувся на софу і од нєфіг чого робити підвів підсумки. Дещо корисне таки було зроблено: і народ привітав, і вертухая построїв. Раптом чогось стало шкода усіх - і себе, і хворого Льоню, і голодну Юльку. Несподівано ожив мобільний, але Вітя не поспішав підходить, а тупо сидів і слухав, як апарат хрипить жалісно-прежалісно голосом Джемми Халід:

- ДРУЗЬЯ, КУПИТЕ ПАПИРОСЫ! ПОДХОДИ, ПЕХОТА И МАТРОСЫ! ПОДХОДИТЕ, НЕ РОБЕЙТЕ, СИРОТУ-МЕНЯ СОГРЕЙТЕ, ПОСМОТРИТЕ – НОГИ МОИ БОСЫ…

   Зрештою музика дістала, і Вітя узяв слухавку. Вертухай продовжував розводити свою гнилу вертухайську тему, і Янукович відчув, що звіріє.

   - Лади, проведу 220, тільки відгадай загадку. Чому на президентських виборах діти Путіна не голосують за батька?

   Співбесідник замислився.

   - Мабуть, тому що батьків не вибирають? - невпевнено сказав він.

   - Промазав, - Янукович трохи розвеселився, - не голосують, бо тоді буде уже не сто процентів голосів, а сто один.

   - Ну то й що, що сто один? – вертухай не дігнав.