Якось новообраний президент України Вітя Янукович сидів у своєму шикарному президентському кабінеті на Банковій вулиці і вкотре переглядав кримінальний кодекс, давно розбухлий від численних президентських виправлень, позначок і закладок.

   - Кому ж ото його довірити? – зітхав Вітя. – Усе ж, суки, поплутають, як завжди!

   Зрештою президент закрив книжку, заховав усередину столу подалі від сторонніх очей, потім закотив рукава і став вивчати витатуйовані на передпліччях усі свої передвиборчі обіцянки.

   - Затвердити для Криму руську мову як єдину державну, от же Лужок жжот! – бурмотів голова держави. – Ще б татарську попросив! Далі, ввести у Севастополь Кантемирівську дивізію, ага, дві одразу! Так-так, а це що таке? Поету Чехову зробити дах у Ялті…

   Почухавши потилицю, Віктор Федорович зателефонував своїй незамінній голові прес-служби Ганні Герман.

   - Сли, Галю, чи як там тебе, Аня! – закричав голова держави. – По-перше, бігом притягла мені Чехова вірші! А по-друге, що за дах я там йому обіцяв – він же начебто той, помер ще коли?

   - Помер, помер! – підтвердила Ганна Герман. - Це там у нього біля моря дім-музей сто років без капремонту - шифер провалився, стінка тріснула. І ще, я Вам, Федоровичу, скільки пояснювала, Антон Палич - великий письменник, гарний новеліст, а поет з нього ніякий! Ну, ясна річ, у дитинстві, як і усі нормальні люди, писав якісь вірші, але то таке...

   - Вірші писав, значить, поет і є! - розізлився Янукович. – Я уже в телевізорі сказав, що Чехов - великий поет, вкурила? Тепер маю відповідати за базар! Коротше, одна нога там, друга тут, вірша знайшла хоч одного!

   За дві хвилини Герман забігла до кабінету і, кинувши під ніс президенту роздруківку з Інтернету, щезла з очей.

   НА СЦЕНЕ ВИЖУ Я ПРЕМНОГО

   ТАК НАЗЫВАЕМЫХ АРТИСТОВ!

   ИМ НЕТ ЧИСЛА, И МНЕ, ЕЙ-БОГУ,

   НЕ ДО СТАТИСТИКИ СТАТИСТОВ…

   - Не до статистики йому, значить, - Янукович ще раз уважно пробіг очима вірша і кинув аркуша на стіл. – Ох же, бля, ці писаки кручені, ні щоб висловитися по-людськи, що харить рахувати. З іншого боку, спробував би я у телевізорі сказати, що мені не до статистики, Шустер зарізав би одразу із своєю Юлькою…

   Згадавши про Шустера, президент узяв пульта і ввімкнув телевізор, де на каналі Інтер йшла улюблена президентська передача 95 КВАРТАЛ. Якраз у цю мить на екрані штатний гість передачі народний артист України московська поп-зірка Філіп Бедросович Кіркоров щось жваво розповідав, і президент вивів звук на максимум.

   - ..Ну і, ясна річ, вітаю мою милу Україну з обранням чисто українського президента Юлії Володимирівни Янукович! – весело закричав Філіп Бедросович і тут же виправився. -  Тобто вибачте, Віктора Андрійовича Тимошенка, чи цей, Віктора Федоровича Ющенка! Одним словом, вітаю! Для нового президента звучить його улюблена пісня ЗАЙКА МОЯ!

   Янукович роздратовано вимкнув телевізор і натиснув кнопку на столі.

   - Знущається гад, – бурмотів президент, – мало мені татуся. Правду кажуть, яблучко від персика недалеко падає! Теж мені великий артист… Альо, Галю, почитав я Чехова, слід допомогти: поет просто суперовий, правду-матку ріже як би про нашу дійсність, про артистів конкретно. Пушкін відпочиває! І, до речі, як це наш бджоляр дав Філі народного, чи з бодуна?

   - Значить, по Ялті, цебто по першому питанню… ООН виділила на крівлю сто штук зеленню, але все загребли місцеві бандюки, кримських маю на увазі, - скоромовкою протарабанила Ганна Герман. – Дурні америкоси по кишенях зібрали ще сто, але тепер всі гроші для надійності перерахували спочатку до Києва, лежать на нашому президентському рахунку. А щодо Кіркорова, Вітя, тобі одного Бандери мало, тепер Москву давай на вуха ставити? Раджу із званнями усіма цими потім, спершу у Міносвіти наведи лад!

   - А що там у Міносвіти? – насторожився президент. – Все, як ти просила, Табачник – міністр!

   - Я тебе що просила, альо? - Ганна Герман аж розчервонілась. – Я просила поставити міністром Яна Табачника, це мій улюблений маестро, акордеоніст світового рівня! А Дмитро Табачник, якого ти поставив, навпаки - сексуальний маніяк, йому тільки малолєток за сідниці лапати!

   - Ну-ну, Галю, - заспокійливо сказав голова держави. - Не дівчинка вже, заради України можна потерпіти!

   - Сексот путінський! – ніяк не могла заспокоїтися Ганна Герман. - От дочекаємося, що студенти його на бачку в туалеті повісять!

   Янукович зітхнув.

   - Спочатку я теж хотів міністром Яна, - зізнався голова держави, - але дивлюсь, ім`я америкоське, от я і вирішив Митьку…

   Сердита секретарка хлопнула дверима, і Вітя полегшено зітхнув. Ще раз проглянувши зроблені на золотому березі тату, він добре відкашлявся і, присунувши телефон, набрав депутата кримського парламенту кримінального авторитета Олександра Мельника, прізвисько Меля.

   - Громадянине Мельник? – грізно сказав президент зміненим голосом. – В курсі, що у Чехова дім валиться? Негайно прийняли міри!

   - Янек, ти? – спитав депутат.

   - Ну, Меля, даєш! – зрадів Янукович. – Як упізнав?

   - А то я думаю, кого це Чехов сьогодні хвилює?  - у голосі авторитета бринів сарказм. – Не Юща ж!

   - Ага, ну то як, помазали? підгониш дах нашому національному генію? Гроші є! – тут голова держави стишив голос. – Щоправда, сто штук уграли твої відморожені, але ще сто лежать у моєму банку!

   - Не знаю, якось ти невчасно, - похмуро сказав Меля. – Я тут, спасибі тобі з кісточкою, зібрався від ментів ласти клеїти.

   - Ти що маєш на увазі? - здивовано спитав Янукович. - Причому я?

   - Тобто як причому? – Меля теж здивувався. – Я ж просив поставити другим ментом у Криму Рудяка! Прикинь, всі погони тут десять років по горах за мною бігали, АКМ у багажника підкидали, один Рудяк поставився по-людськи!

   - По-людськи, кажеш? – зацікавився Янукович. – І що ж він таке тобі підкидав, кокс чи ширку?

   - Типу того...  – Меля почав заводитися. – Яка різниця, що підкидав? Кажу тобі, це єдина на острові нормальна людина, з поняттям!

   - Ша, Меля, я все давно зрозумів! – Янукович почав втішати друга. – Я ж якраз за тебе і підписався, щоб Рудяка призначили міністром кримського МВС!

   - Ще раз спасибі! – гірко сказав Меля. – Підписався один! Ні, я угораю від цих єнакієвських…

   - Що не так? – здивувався президент і почав розкидати папери на столі. – Ось, читаю проект указу, твій Рудяк призначається міністром МВС автономної республіки Крим!

   - Саме це і не влаштовує! – роздратовано сказав Меля. - Міністром хотів бути я!

   - Ага, он що, - розгубився Янукович. – Справді, нескладно якось вийшло. Ну, не парся, перепишемо указ, ділов-то куча!

   Обидва помовчали.

   - Ладно, проїхали, давай до тіла! – примирливо сказав Меля. – Що там за фігня з Чеховим? По-любому, тягни свої сто штук, будемо освоювати!

   - Ага-ага, - із сумнівом сказав президент. – Меля, а ти хоч трохи петраєш у будівництві?

   - Ображаєш? – у голосі авторитета задзвеніли сталеві нотки. – Не сци, президент, дах буде залізний!

   - Дивись у мене, беру на контроль! - все ще недовірливо сказав Віктор Федорович. - Ти взагалі знаєш, хто такий Чехов, що він зробив для нашої держави?